10 моїх найбільших жалкувань через реслерську кар’єру
Мейвен Хуффман
Привіт, хлопці, з вами Мейвен.
З 2001 по 2005 рік я мав найбільш хвилюючу кар’єру у світі. Я був суперзіркою у WWE.
WWE дозволило мені побачити усі 50 штатів США, побувати в 11 іноземних країнах, і отримати такий досвід, який ніколи б я не зміг отримати якби не робота з ними. Але з цім прийшло декілька жалкувань. Я в жодному разі, ні в якій формі, не звинувачую WWE за те погане, що трапилося на моєму шляхові з ними. Я переконаний, що у кожного свій хрест, і це був мій. Отже, це перелік з 10 найбільших моїх жалкувань, і, увага, спойлер: номер один з цього ще й досі переслідує мене, ще й досі вчепився в мене і, я гадаю, це причина, чому я пішов звідти у 2005 році. То ж майте це на увазі.
Номер 10.
Оренда лімузину до арени на мій найперший матч. Як я зрозумів трохи згодом, це була велике непорозуміння мене з реслерським світом. Це сталося тому, що Рік Флер постійно говорив про поїздки на лімузинах, польоті на літаках, то ж кожний тоді вважав що WWE сплачувало за ці літаки та лімузини. Чорта з два! Вони за це не платять!
Отож, коли вони мені сказали після мого виграшу на Tough Enough!, шо наступного тижня в мене буде дебютний матч на Smackdown!, я був трохи… Гаразд, я був дуже схвильований, але розумів це так, що вони будуть попіклуються про мою подорож і того дня… вони повністю змінилися для мене. Вони мені сказали, що летіти з аеропорту десь годину або дві до арени. Нам потрібно було бути там о першій годині дня. Маю на увазі, усі хлопці мали були там, на арені. То ж, це було о 2.30, коли мій лімузин притягнув мене туди і висадив. Висадив хлопця, що не заробив ще жодного цента у цьому бізнесові. Ну…. М’яко кажучи, хлопці не дуже добре поглядали на мою спину. Я зайшов у середину і знайшов Теза (Taz) і Тез перекинувся зі мною парою слів. Не лише тому, що я і він мали мати матч тієї ночі. А більшою мірою тому, що Тез мав наді мною шефство, я був його протеже. Він не лише був одним з моїх тренерів(і він був великим тренером), він хотів захистити мене. Він безцеремонно спитав мене, прямо буркнув «Мейвен, як ти сюди дістався?» і я йому відповів - "Лімузином"... Я не думав, що зробив щось погане. На мою думку, кожного до арени возив свій лімузин, і Тез мав свій також! Він згріб мене обома руками, відтяг у бік і і тут же промовив «Не кажи жодній душі що ти взяв лімузин! І навіть якщо тобі запропонують лімузин, відмовся від нього! Не смій його брати, бери таксі!». Я вивчив цей урок і цю помилку я ніколи більше не повторював.
Номер 9
Вінс був через це страшенно розлючений на мене. Так, яким я більше ніколи не бачив. Я мав лише один рух. І тільки цей рух. Я визнаю, що я не найкращій технічний реслер, але, хлопці, я можу і вмію робити дроп-кік. Це досить скоро стало очевидним, що цей рух має стати моїм. Є інші хлопці, хто може зробити прям геніальні дроп-кіки, як Ренді Ортон чи Боб Холлі, але ця річ, прямо з найпершого дня, коли почався Tough Enough!, Эй-Ай Сноу (AI Snow) подивився на мене і сказав: «Це твоє. Це твій рух!». То ж я усвідомлював у кожному матчі, що є один рух, який я маю зробити хоч там що, тому що кожен реслер знає, ти маєш робити своє. До чого я?
На Wrestlemania 18 я реслював з Голдастом. Я і Голдаст мали десь 6 чи 8 хвилин на весь матч. Це разом з нашими виходами. То ж не так багато часу в нас мав займати сам по собі реслінг. Під час цього матчу, моїм спотом було влучити у великий сміттєвий бак. Хех.. Вони не лише хотіли, що б я попав у щось вдвічі більше, ніж спина Трунаря, вони навіть навмисне пофарбували цю кляту річ у золотий колір для мене, щоб зробити її ще помітнішою!
Пам’ятаю, Голдаст дістав цей бак. Очікувалося, що я зроблю дроп-кік. І це був алюмінієвий бак, один з тих тонких алюмінієвих сміттєвих баків. Ідея була у тому, що коли я зроблю дроп-кік, він повністю зогнеться і це буде дуже круто виглядати, як Голдаст прийме на себе цей удар. То ж, я починаю робити цей спот, кидаю бак у Голдаста, підстрибую.. І повністю промахуюся повз нього, повз той клятий бак… А там у цей час на горілла-позишен, Винс, я так думаю, проосто верещав з люті. І що я ніколи не забуду, він сказав: «Мейвен! У тебе є один рух. І ти його зпаскудив.»
Номер 8.
Це вже трохи серйозніше. Моя мама. Вона боролася із раком, коли я потрапив у цей бізнес. Ій було діагностовано один з рідкісних типів кісткового раку у 2001. По правді кажучи, ще до того як я пішов на Tough Enough!. Вона у 2004 році завершила свою боротьбу. Єдина гарна тут річ це - я буду завжди вдячний. Я дякую Богу за кожен день, що вона прожила зі мною, дивлячись на свого сина, який жив у своїй мрії. Ми ніколи не мали багато грошей. З грошима завжди було сутужно. Але моя мама зробила все, що б я ні в чому не мав потреби. Моя мама очищала зуби. Вона займалася гігієною зубів та ротової порожнини у інших, і чистила їх днями і поверталася з торбами із супермаркетів пізно в ночі. І в мене все ще стискає горло, коли я згадую ці дні, думаючи… Думаючи про це.
Пам’ятаю, вона ще спромоглася вирушити у подорож, і це, так виявилося, була її остання подорож, останній вихід у світ. До Гаттлинбурга, штат Теннесі. І це було найкраще відчуття в світі – дати ій кілька тисяч доларів і сказати.. «Тобі не потрібно ні про що турбуватись цієї подорожі. Я подбаю про все». Вона повернулася додому такою сяючою. Такою щасливою. Вона сказала, що наступною буде її перша подорож до Нью-Йорку, на що я відповів – «Я зрозумів. Я за все заплачу.».
До біди, ця подорож ніколи так і не відбулася. Вона пішла з життя у 2004 і в мене більше не було можливості відплатити їй мій борг, відплатити їй за любов до мене. Моє восьме жалкування, що я не розділив з нею моє багатство, яке я нарешті зміг заробити після усіх тих років.
Номер 7.
Ну це одне з того, що я відчуваю і по цей день. Давайте повернемося на мої часи у Tough Enough!.
Хлопці Харді та Літа сказали тоді нам, що наше тіло ніколи не буде почуватися краще ніж є зараз, і так воно і було – вони були праві. Декілька хлопців в роздягальні, знаю що, Ренді був серед них, дуже шанували масаж. Він дуже піклувався про те, щоб бути впевненим, що він дбає про своє тіло. Тому що ж це очевидно, наше тіло це наш інструмент номер один, це аксесуар номер один..
Після 23 років у цьому бізнесові я можу вам сказати що моє жалкування номер сім – я б більше дбав про своє тіло. Я б робив масаж щотижня, я б проходив курси мануальної терапії, я більше б інвестував у мій інструмент номер один. Тому що тут і зараз я б не почувався так, неначе потрапив у автомобільну аварію. І це відчуваю щодня.
Номер 6.
Це можливо було б як постріл з катапульти для моєї кар'єри. Це точно дало б мені ранній старт. У справі реслінгу реслерів, що мають навички боротьби, називають Стрільцями. Візьміть таких хлопців, як Курт Енгл, чи Шелтон Бенджамін, чи Брок Лезнар – ці усі хлопці мали хоча б початковий досвід боротьби. В них така перевага перед іншими. Я пам'ятаю Шелтона, Шелтона Бенджаміна. Не знаю кращого атлета ніж він, з ким я мав щастя реслювати разом. Ми якось трохи возилися на ринзі перед хаус-шоу. Шелтон зайшов у рінг, ліг на нього обличчям донизу, на живіт, та розкинув руки та ноги. І кинув мені виклик - я мав перегорнути його на спину. У той час я важив десь 120 кілограмів і був досить сильним, я точно не був слабаком по життю. Але я не міг ані на дюйм ворухнути Шелтона проти його волі. Попередній досвід боротьби – це дуже багато про що говорить. Має жалкування номер шість – це те що я не мав досвіду боротьби, перш ніж піти у цей бізнес.
Номер 5.
Я згадую це кожного разу, коли я йду на сесію роздавати автографи. Я бачу там мого приятеля Дівона. Той має з собою свої старі пояси, ляльки, має плакати з собою та Бубба Дадлі, з містером Ті… Чи кожного разу, коли я даю автограф, люди підходять і мають з собою речі, про які я й забув, що вони в мене були. Це можуть бути ляльки, що б я їх підписав, наприклад. Якщо ви зараз зайдете до мого дому, ви не знайдете нічого, що б могло сказати що я дійсно був професійним реслером. Просто я ніколи не цікавився колекціонуванням. Я ніколи не мав пристрасті до цього. Той трофей, що я отримав на Tough Enough! – я ніколи не мав його у себе вдома! Але з віком ми усі пригадуємо що вже відгуло. І часом це добре. Мати якийсь зв'язок з минулим через такі речі.
Номер 4.
Моє жалкування це.. Якщо ви не знайомі з терміном «Мітка», то мітка – це фан реслінгу. Усі ми мітки на чиємусь шляху. Ми маємо кілька людей, за якими ми може спостерігаємо, може поклоняємося, може даже намагаємося бути на них схожими, брати приклад. Знаєте, моя перша взаємодія була з Халком Хоганом. І цей день ще й досі зі мною – тоді я побачив і Кевіна Неша на автограф-сессії. І ще тоді я перший раз побачив Скотта Холлла чи Рейзора Рамона.
Я все ще пам’ятаю, в якому захопленні я був. Думаючи, хлопці, це ж так круто. Але, до нещастя, те, що в нашій свідомості не так вже й дуже перекликається з нашими життєвими шляхами. Дитячий час завершується, і це підкорює кожного з нас, і ти розумієш що… Що ніколи не мав б можливості реслювати з Хоганом, чи з Кевіном Нешем, чи, не забуваємо Скотта… Тож, вочевидь моє четверте жалкування – я не мав можливості пореслювати з цими легендарними постатями реслінгу, як Хоган, Неш, та Скотт Холл.
Номер 3.
Ми дісталися до третього місця у цьому переліку і я попереджаю вас, йдіть гостріть свої секіри чи що там, тому що останні два.. це дуже серйозні речі. Але..
Я ріс у Вірджинії. Гадаю, мені було десь 12 років, коли я в перший раз побачив океан на власні очі. Звичайно, під час мого зростання подорожувати зі мною було не дуже зручно. І до того часу, як я випустився з школи, я побував десь у може п’яти штатах, що межували із Вірджинією. Потім прийшли роки у WWE, і, хочу сказати, що хоч за три роки я побачив близько 40 штатів, а коли я вже наближався до завершеня кар’єри, то й усі 50, ще й був у 11 різних країнах до того. Тож якось хтось запитає – «Мейвен! Ти був там і отам?» , і я відповім «Так, я був там.». Вони спитають – і на шо це схоже? І я скажу: «Гадки не маю! Бачив тільки мій аеропорт, готель та арену!».
Чому?
Тому що я йолоп, який не використав цю перевагу – познайомитися краще з місцями, де мав змогу побувати. По суті я використовував ці культурні можливості лише коли робив щось для голосування про Smackdown! з Джей Бі Елом, чи коли WWE направило мене та Урагана у Білий Дім. Моллі Холлі використовувала це на повну, вона щось робила до того часу, як ми мали йти на арену, вона підіймалася і йшла роздивлятися місця, де ми перебували. Тому ще, схаменися, юначе, в тебе ж є безкоштовний квиток у інший світ! Це моє жалкування номер три – не звертати увагу на оті усі культурні надбання, доступ до яких WWЕ поклало мені прямо до носу. Я був просто молодим і дурним хлопцем, і все ще мені було тоді потрібно – реслінг, сон та вечірки.
Номер 2.
Увага, попередження. Я жодним чином і в жодному разі не звинувачую WWE. Мое друге за рейтингом жалкування – я дозволив своїм демонам подолати мене. Я все ще пам’ятаю перше знеболювальне, яке я прийняв. Це було через зламаний палець. Цей палець я зломив, реслюючи з Бобом Холлі. Ви можете прийняти одну пігулку. Вона спрацює. Це саме та допомога, яку ви шукаєте. І, перш ніж ви зрозумієте, що одна веде до двох. А дві до чотирьох, а чотири до вісьмох.. Ви ж можете порахувати, до чого це веде. З часом, все, що ви не відстежуєте – виходить з під контролю. І для мене.. Для мене наслідком стало те, що 2012 році я був заарештований. Я працював з Home Network Shopping до того моменту п’ять років. Це була крута робота. Я був їх обличчям, їх особливим гостем і отримував від них непоганий, дуже непоганий прибуток. І от я зрозумів, коли попався під арешт, що я на самому дні через оті знеболювальні. Вони одразу обірвали зі мною зв’язок. Вони у той же час звільнили мене, вони не запропонували мені зовсім нічого. А знаєте, хто зробив? WWE. Вони запропонували мені допомогу. Я повернувся у Нью-Йорк у 2013, с усіма, буквально з усіма моїми пожитками у вантажівці. Я мав контакт мого друга, який запропонував.. ні, який дозволив мені працювати у дверей його бару. І я вам кажу. Це принижуючий досвід, гепнутися до дикої реальності з моїх хмарних замків – працювати викидайлом у барі в Нью-Йорку.
Номер 1.
Нарешті жалкування під номером один, за весь час, що я перебував у WWE. Знаю, багато з вас скаже, «Мейвен, а як це що це жалкування про наркотики не є жалкуванням номер один? Ти ж так багато втратив» Ось чому. Я можу щось зробити зі своїми демонами. Я можу з ними, розумієте, активно боротися. Моє жалкування номер один – так випав жереб, це вже сталося. І я нічого, зовсім нічого не можу з цім вдіяти.
Джонні Ейс казав мені кожного разу «Мейвен.Йди на рінг. Попрацюй з Стіві Річардзом, Фітом Фінлі, Аром. Ставай кращим. Він казав, йди на рінг і працюй над собою. Ми заходимо на арену о 1-й, щоб розпочати запис о 9-й. Рінг встановлюється на весь день. Навіщо це робиться? Зрозуміло ж, що б хлопці могли підготуватися до матчу цієї ночі, але він також там для навчання. Ви можете працювати над своїми перевагами, можете вивчати нові рухи, крутиться навколо, проливайте піт, ставайте кращими у тому що робите – може там буде рух, який вас зацікавить. Ринг це як вогнище, біля якого об’єднуються люди. Я не виправдовуюсь. Виправдання це інструмент слабких та некомпетентних, то ж від мене жодного. Це була моя помилка. Я не робив нічого з того, що Джонні Ейс казав мені. Я не розумів, чи є в мене навички для цього бізнесу. Не знав, чи маю харизму. Не знав, чи розмовляю на мікрофоні на прийнятному рівні. Не знав чи прийнятні мої фізичні дані для нього. Але що я точно знав.. Що ви мене не зломите. Я пообіцяв собі, що якщо реслерська справа не спрацює для мене, це буде не через нестачу моїх зусиль.
І ми летіли додому, у вівторок, - я завжди приземлявся у Шарлотсвіллі, і потім я мав ще годину їхати з Шарлотсвілля до Гаррісонбургу, де я жив. І десь посередині цього польоту я отримав дзвінок від Джонні Ейса, і якщо ви отримуєте дзвінок від нього у день, коли не має запису чи етеру, це завжди недобрий знак. Я здригнувся, коли його номер висвітлився у мене, тому що десь у моїй голові я розумів через що він дзвонить. Я спитав його: « Джонні, скажи мені чесно. Через що ви мене звільняєте?» Я не знав, чи WWE ще будуть мати зі мною справи, і ви постійно хлопці нагадуєте мені в коментах, що я не був навіть мідкардером… Визнаю, що не кращий реслер світу і якщо вважаєте, що я навіть не мідкардер, нехай так і буде. Але що я не можу прийняти, це ті слова що Джонні сказав мені. «Я казав тобі роками. Йди на ринг. Ставай кращим.». І це мене мучить і зараз. Знати, що я втратив таку крутезну роботу, таку крутезну можливість тому що не виклався на всі сто відсотків. Я просто ненавиджу те, що я не допрацював. Я ненавиджу що хтось звільнив мене і сказав - ми не хочемо більше з ним працювати. Я не можу це прийняти, це вище за мої сили тому й легко встановити, що є моїм жалкуванням номер 1.
Те, що я не виходив на ринг кожного дня. Кожен тиждень. Навчаючись у легенд. Навчаючись та стаючи кращим.
Привіт, хлопці, з вами Мейвен.
З 2001 по 2005 рік я мав найбільш хвилюючу кар’єру у світі. Я був суперзіркою у WWE.
WWE дозволило мені побачити усі 50 штатів США, побувати в 11 іноземних країнах, і отримати такий досвід, який ніколи б я не зміг отримати якби не робота з ними. Але з цім прийшло декілька жалкувань. Я в жодному разі, ні в якій формі, не звинувачую WWE за те погане, що трапилося на моєму шляхові з ними. Я переконаний, що у кожного свій хрест, і це був мій. Отже, це перелік з 10 найбільших моїх жалкувань, і, увага, спойлер: номер один з цього ще й досі переслідує мене, ще й досі вчепився в мене і, я гадаю, це причина, чому я пішов звідти у 2005 році. То ж майте це на увазі.
Номер 10.
Оренда лімузину до арени на мій найперший матч. Як я зрозумів трохи згодом, це була велике непорозуміння мене з реслерським світом. Це сталося тому, що Рік Флер постійно говорив про поїздки на лімузинах, польоті на літаках, то ж кожний тоді вважав що WWE сплачувало за ці літаки та лімузини. Чорта з два! Вони за це не платять!
Отож, коли вони мені сказали після мого виграшу на Tough Enough!, шо наступного тижня в мене буде дебютний матч на Smackdown!, я був трохи… Гаразд, я був дуже схвильований, але розумів це так, що вони будуть попіклуються про мою подорож і того дня… вони повністю змінилися для мене. Вони мені сказали, що летіти з аеропорту десь годину або дві до арени. Нам потрібно було бути там о першій годині дня. Маю на увазі, усі хлопці мали були там, на арені. То ж, це було о 2.30, коли мій лімузин притягнув мене туди і висадив. Висадив хлопця, що не заробив ще жодного цента у цьому бізнесові. Ну…. М’яко кажучи, хлопці не дуже добре поглядали на мою спину. Я зайшов у середину і знайшов Теза (Taz) і Тез перекинувся зі мною парою слів. Не лише тому, що я і він мали мати матч тієї ночі. А більшою мірою тому, що Тез мав наді мною шефство, я був його протеже. Він не лише був одним з моїх тренерів(і він був великим тренером), він хотів захистити мене. Він безцеремонно спитав мене, прямо буркнув «Мейвен, як ти сюди дістався?» і я йому відповів - "Лімузином"... Я не думав, що зробив щось погане. На мою думку, кожного до арени возив свій лімузин, і Тез мав свій також! Він згріб мене обома руками, відтяг у бік і і тут же промовив «Не кажи жодній душі що ти взяв лімузин! І навіть якщо тобі запропонують лімузин, відмовся від нього! Не смій його брати, бери таксі!». Я вивчив цей урок і цю помилку я ніколи більше не повторював.
Номер 9
Вінс був через це страшенно розлючений на мене. Так, яким я більше ніколи не бачив. Я мав лише один рух. І тільки цей рух. Я визнаю, що я не найкращій технічний реслер, але, хлопці, я можу і вмію робити дроп-кік. Це досить скоро стало очевидним, що цей рух має стати моїм. Є інші хлопці, хто може зробити прям геніальні дроп-кіки, як Ренді Ортон чи Боб Холлі, але ця річ, прямо з найпершого дня, коли почався Tough Enough!, Эй-Ай Сноу (AI Snow) подивився на мене і сказав: «Це твоє. Це твій рух!». То ж я усвідомлював у кожному матчі, що є один рух, який я маю зробити хоч там що, тому що кожен реслер знає, ти маєш робити своє. До чого я?
На Wrestlemania 18 я реслював з Голдастом. Я і Голдаст мали десь 6 чи 8 хвилин на весь матч. Це разом з нашими виходами. То ж не так багато часу в нас мав займати сам по собі реслінг. Під час цього матчу, моїм спотом було влучити у великий сміттєвий бак. Хех.. Вони не лише хотіли, що б я попав у щось вдвічі більше, ніж спина Трунаря, вони навіть навмисне пофарбували цю кляту річ у золотий колір для мене, щоб зробити її ще помітнішою!
Пам’ятаю, Голдаст дістав цей бак. Очікувалося, що я зроблю дроп-кік. І це був алюмінієвий бак, один з тих тонких алюмінієвих сміттєвих баків. Ідея була у тому, що коли я зроблю дроп-кік, він повністю зогнеться і це буде дуже круто виглядати, як Голдаст прийме на себе цей удар. То ж, я починаю робити цей спот, кидаю бак у Голдаста, підстрибую.. І повністю промахуюся повз нього, повз той клятий бак… А там у цей час на горілла-позишен, Винс, я так думаю, проосто верещав з люті. І що я ніколи не забуду, він сказав: «Мейвен! У тебе є один рух. І ти його зпаскудив.»
Номер 8.
Це вже трохи серйозніше. Моя мама. Вона боролася із раком, коли я потрапив у цей бізнес. Ій було діагностовано один з рідкісних типів кісткового раку у 2001. По правді кажучи, ще до того як я пішов на Tough Enough!. Вона у 2004 році завершила свою боротьбу. Єдина гарна тут річ це - я буду завжди вдячний. Я дякую Богу за кожен день, що вона прожила зі мною, дивлячись на свого сина, який жив у своїй мрії. Ми ніколи не мали багато грошей. З грошима завжди було сутужно. Але моя мама зробила все, що б я ні в чому не мав потреби. Моя мама очищала зуби. Вона займалася гігієною зубів та ротової порожнини у інших, і чистила їх днями і поверталася з торбами із супермаркетів пізно в ночі. І в мене все ще стискає горло, коли я згадую ці дні, думаючи… Думаючи про це.
Пам’ятаю, вона ще спромоглася вирушити у подорож, і це, так виявилося, була її остання подорож, останній вихід у світ. До Гаттлинбурга, штат Теннесі. І це було найкраще відчуття в світі – дати ій кілька тисяч доларів і сказати.. «Тобі не потрібно ні про що турбуватись цієї подорожі. Я подбаю про все». Вона повернулася додому такою сяючою. Такою щасливою. Вона сказала, що наступною буде її перша подорож до Нью-Йорку, на що я відповів – «Я зрозумів. Я за все заплачу.».
До біди, ця подорож ніколи так і не відбулася. Вона пішла з життя у 2004 і в мене більше не було можливості відплатити їй мій борг, відплатити їй за любов до мене. Моє восьме жалкування, що я не розділив з нею моє багатство, яке я нарешті зміг заробити після усіх тих років.
Номер 7.
Ну це одне з того, що я відчуваю і по цей день. Давайте повернемося на мої часи у Tough Enough!.
Хлопці Харді та Літа сказали тоді нам, що наше тіло ніколи не буде почуватися краще ніж є зараз, і так воно і було – вони були праві. Декілька хлопців в роздягальні, знаю що, Ренді був серед них, дуже шанували масаж. Він дуже піклувався про те, щоб бути впевненим, що він дбає про своє тіло. Тому що ж це очевидно, наше тіло це наш інструмент номер один, це аксесуар номер один..
Після 23 років у цьому бізнесові я можу вам сказати що моє жалкування номер сім – я б більше дбав про своє тіло. Я б робив масаж щотижня, я б проходив курси мануальної терапії, я більше б інвестував у мій інструмент номер один. Тому що тут і зараз я б не почувався так, неначе потрапив у автомобільну аварію. І це відчуваю щодня.
Номер 6.
Це можливо було б як постріл з катапульти для моєї кар'єри. Це точно дало б мені ранній старт. У справі реслінгу реслерів, що мають навички боротьби, називають Стрільцями. Візьміть таких хлопців, як Курт Енгл, чи Шелтон Бенджамін, чи Брок Лезнар – ці усі хлопці мали хоча б початковий досвід боротьби. В них така перевага перед іншими. Я пам'ятаю Шелтона, Шелтона Бенджаміна. Не знаю кращого атлета ніж він, з ким я мав щастя реслювати разом. Ми якось трохи возилися на ринзі перед хаус-шоу. Шелтон зайшов у рінг, ліг на нього обличчям донизу, на живіт, та розкинув руки та ноги. І кинув мені виклик - я мав перегорнути його на спину. У той час я важив десь 120 кілограмів і був досить сильним, я точно не був слабаком по життю. Але я не міг ані на дюйм ворухнути Шелтона проти його волі. Попередній досвід боротьби – це дуже багато про що говорить. Має жалкування номер шість – це те що я не мав досвіду боротьби, перш ніж піти у цей бізнес.
Номер 5.
Я згадую це кожного разу, коли я йду на сесію роздавати автографи. Я бачу там мого приятеля Дівона. Той має з собою свої старі пояси, ляльки, має плакати з собою та Бубба Дадлі, з містером Ті… Чи кожного разу, коли я даю автограф, люди підходять і мають з собою речі, про які я й забув, що вони в мене були. Це можуть бути ляльки, що б я їх підписав, наприклад. Якщо ви зараз зайдете до мого дому, ви не знайдете нічого, що б могло сказати що я дійсно був професійним реслером. Просто я ніколи не цікавився колекціонуванням. Я ніколи не мав пристрасті до цього. Той трофей, що я отримав на Tough Enough! – я ніколи не мав його у себе вдома! Але з віком ми усі пригадуємо що вже відгуло. І часом це добре. Мати якийсь зв'язок з минулим через такі речі.
Номер 4.
Моє жалкування це.. Якщо ви не знайомі з терміном «Мітка», то мітка – це фан реслінгу. Усі ми мітки на чиємусь шляху. Ми маємо кілька людей, за якими ми може спостерігаємо, може поклоняємося, може даже намагаємося бути на них схожими, брати приклад. Знаєте, моя перша взаємодія була з Халком Хоганом. І цей день ще й досі зі мною – тоді я побачив і Кевіна Неша на автограф-сессії. І ще тоді я перший раз побачив Скотта Холлла чи Рейзора Рамона.
Я все ще пам’ятаю, в якому захопленні я був. Думаючи, хлопці, це ж так круто. Але, до нещастя, те, що в нашій свідомості не так вже й дуже перекликається з нашими життєвими шляхами. Дитячий час завершується, і це підкорює кожного з нас, і ти розумієш що… Що ніколи не мав б можливості реслювати з Хоганом, чи з Кевіном Нешем, чи, не забуваємо Скотта… Тож, вочевидь моє четверте жалкування – я не мав можливості пореслювати з цими легендарними постатями реслінгу, як Хоган, Неш, та Скотт Холл.
Номер 3.
Ми дісталися до третього місця у цьому переліку і я попереджаю вас, йдіть гостріть свої секіри чи що там, тому що останні два.. це дуже серйозні речі. Але..
Я ріс у Вірджинії. Гадаю, мені було десь 12 років, коли я в перший раз побачив океан на власні очі. Звичайно, під час мого зростання подорожувати зі мною було не дуже зручно. І до того часу, як я випустився з школи, я побував десь у може п’яти штатах, що межували із Вірджинією. Потім прийшли роки у WWE, і, хочу сказати, що хоч за три роки я побачив близько 40 штатів, а коли я вже наближався до завершеня кар’єри, то й усі 50, ще й був у 11 різних країнах до того. Тож якось хтось запитає – «Мейвен! Ти був там і отам?» , і я відповім «Так, я був там.». Вони спитають – і на шо це схоже? І я скажу: «Гадки не маю! Бачив тільки мій аеропорт, готель та арену!».
Чому?
Тому що я йолоп, який не використав цю перевагу – познайомитися краще з місцями, де мав змогу побувати. По суті я використовував ці культурні можливості лише коли робив щось для голосування про Smackdown! з Джей Бі Елом, чи коли WWE направило мене та Урагана у Білий Дім. Моллі Холлі використовувала це на повну, вона щось робила до того часу, як ми мали йти на арену, вона підіймалася і йшла роздивлятися місця, де ми перебували. Тому ще, схаменися, юначе, в тебе ж є безкоштовний квиток у інший світ! Це моє жалкування номер три – не звертати увагу на оті усі культурні надбання, доступ до яких WWЕ поклало мені прямо до носу. Я був просто молодим і дурним хлопцем, і все ще мені було тоді потрібно – реслінг, сон та вечірки.
Номер 2.
Увага, попередження. Я жодним чином і в жодному разі не звинувачую WWE. Мое друге за рейтингом жалкування – я дозволив своїм демонам подолати мене. Я все ще пам’ятаю перше знеболювальне, яке я прийняв. Це було через зламаний палець. Цей палець я зломив, реслюючи з Бобом Холлі. Ви можете прийняти одну пігулку. Вона спрацює. Це саме та допомога, яку ви шукаєте. І, перш ніж ви зрозумієте, що одна веде до двох. А дві до чотирьох, а чотири до вісьмох.. Ви ж можете порахувати, до чого це веде. З часом, все, що ви не відстежуєте – виходить з під контролю. І для мене.. Для мене наслідком стало те, що 2012 році я був заарештований. Я працював з Home Network Shopping до того моменту п’ять років. Це була крута робота. Я був їх обличчям, їх особливим гостем і отримував від них непоганий, дуже непоганий прибуток. І от я зрозумів, коли попався під арешт, що я на самому дні через оті знеболювальні. Вони одразу обірвали зі мною зв’язок. Вони у той же час звільнили мене, вони не запропонували мені зовсім нічого. А знаєте, хто зробив? WWE. Вони запропонували мені допомогу. Я повернувся у Нью-Йорк у 2013, с усіма, буквально з усіма моїми пожитками у вантажівці. Я мав контакт мого друга, який запропонував.. ні, який дозволив мені працювати у дверей його бару. І я вам кажу. Це принижуючий досвід, гепнутися до дикої реальності з моїх хмарних замків – працювати викидайлом у барі в Нью-Йорку.
Номер 1.
Нарешті жалкування під номером один, за весь час, що я перебував у WWE. Знаю, багато з вас скаже, «Мейвен, а як це що це жалкування про наркотики не є жалкуванням номер один? Ти ж так багато втратив» Ось чому. Я можу щось зробити зі своїми демонами. Я можу з ними, розумієте, активно боротися. Моє жалкування номер один – так випав жереб, це вже сталося. І я нічого, зовсім нічого не можу з цім вдіяти.
Джонні Ейс казав мені кожного разу «Мейвен.Йди на рінг. Попрацюй з Стіві Річардзом, Фітом Фінлі, Аром. Ставай кращим. Він казав, йди на рінг і працюй над собою. Ми заходимо на арену о 1-й, щоб розпочати запис о 9-й. Рінг встановлюється на весь день. Навіщо це робиться? Зрозуміло ж, що б хлопці могли підготуватися до матчу цієї ночі, але він також там для навчання. Ви можете працювати над своїми перевагами, можете вивчати нові рухи, крутиться навколо, проливайте піт, ставайте кращими у тому що робите – може там буде рух, який вас зацікавить. Ринг це як вогнище, біля якого об’єднуються люди. Я не виправдовуюсь. Виправдання це інструмент слабких та некомпетентних, то ж від мене жодного. Це була моя помилка. Я не робив нічого з того, що Джонні Ейс казав мені. Я не розумів, чи є в мене навички для цього бізнесу. Не знав, чи маю харизму. Не знав, чи розмовляю на мікрофоні на прийнятному рівні. Не знав чи прийнятні мої фізичні дані для нього. Але що я точно знав.. Що ви мене не зломите. Я пообіцяв собі, що якщо реслерська справа не спрацює для мене, це буде не через нестачу моїх зусиль.
І ми летіли додому, у вівторок, - я завжди приземлявся у Шарлотсвіллі, і потім я мав ще годину їхати з Шарлотсвілля до Гаррісонбургу, де я жив. І десь посередині цього польоту я отримав дзвінок від Джонні Ейса, і якщо ви отримуєте дзвінок від нього у день, коли не має запису чи етеру, це завжди недобрий знак. Я здригнувся, коли його номер висвітлився у мене, тому що десь у моїй голові я розумів через що він дзвонить. Я спитав його: « Джонні, скажи мені чесно. Через що ви мене звільняєте?» Я не знав, чи WWE ще будуть мати зі мною справи, і ви постійно хлопці нагадуєте мені в коментах, що я не був навіть мідкардером… Визнаю, що не кращий реслер світу і якщо вважаєте, що я навіть не мідкардер, нехай так і буде. Але що я не можу прийняти, це ті слова що Джонні сказав мені. «Я казав тобі роками. Йди на ринг. Ставай кращим.». І це мене мучить і зараз. Знати, що я втратив таку крутезну роботу, таку крутезну можливість тому що не виклався на всі сто відсотків. Я просто ненавиджу те, що я не допрацював. Я ненавиджу що хтось звільнив мене і сказав - ми не хочемо більше з ним працювати. Я не можу це прийняти, це вище за мої сили тому й легко встановити, що є моїм жалкуванням номер 1.
Те, що я не виходив на ринг кожного дня. Кожен тиждень. Навчаючись у легенд. Навчаючись та стаючи кращим.
Коментарів 1
Посетители, находящиеся в группе Гості, не могут оставлять комментарии к данной публикации.