П’ять найгірших наслідків того, що ви були реслером у WWE

(На картинці – Джин, якого Мейвен вдарив передпліччям і це не блейдинг)

Мейвен Хуффман
Привіт, хлопці! Мейвен знову з вами і з 2001 по 2005 рік я проводив своє життя як WWE реслер. Я насолоджувався кожним днем цього і за це я в свою чергу дістав декілька наслідків. Тому що з усім гарним, що ви отримуєте, ви завжди отримаєте і щось протилежне. Тож зараз давайте побалакаємо про п’ять найгірших наслідків, які можуть статися з людиною, яка стала реслером WWE. І повірте мені. Те, що під номером 1, я з цим гризуся і досі, і найімовірніше за все, ніколи з цім не впораюся.

Номер 5. Відповідати людським очікуванням. Що я тут маю на увазі? В цей момент, коли ви стали реслером, коли ви на телебаченні кожного тижня, коли ви заробили собі якесь ім’я, люди починають від вас щось очікувати. Я не обов’язково про гроші зараз, хоча деякі люди можуть бажати і цього від вас. Я про що? Вони починають бажати якусь маленьку частинку від вас. І повірте мені, це тяжко, коли ви щойно з дороги, де ви провели кілька днів, а може й тижнів, і тут вас хтось запрошує до себе додому, чи на весілля, чи виступити з промовою на їх випускному, чи ще щось подібне, а ви в цей час все що хочете це виспатися і відпочити. Люди, розумієте, хочуть щось позитивного, чогось чим можна буде похвалитися перед друзями, я це добре розумію: «Мейвен-реслер, ми з були друзяками, коли він був ще молодий», я цього добряче наївся. Що робить це тяжким – це розуміння, що якщо ти не будеш відповідати їх очікуванням, ти автоматично стаєш поганим хлопцем. Було якось у 2013, коли в мене були погані часи, в які я багато що втратив. Я втратив роботу у HSN, я втратив свій будинок, я переїхав у інший город, де знав лише кілька людей, я працював викидайлом у нічному клубові у той час, коротше був на декілька щаблів нижче того ким я був. І це так було прикро, коли хтось у той час наближався до мене, я точно тоді проявляв не найліпші мої якості. Хто б то не був, вони отримали неприємні спогади від мене. Я вибачаюсь за це.

Я не кажу, що якщо ви бачите мене, то не наближайтеся. Насправді, наближайтеся. Ви збагатите мій день. Розумієте, щоразу як хтось наближається до мене і згадує мою діяльність у ринзі чи ми балакаємо про те, чим я займаюся зараз, це викликає посмішку на моєму обличчі і я дуже за це вдячний.

Наступна річ у цьому переліку – втрата приватності. Як тільки ви отримаєте навіть малу частку слави, люди неодмінно почнуть шукати інформацію про вас. Де ви живете, що за автомобілем кермуєте, де робите зарядку, які ресторани відвідуєте, і вочевидь ваш телефонний номер. А якщо є на це воля – шлях знайдеться. І якщо хочуть нарити щось неприємне, нариють. І з цим в наші дні не можна нічого зробити. Ми ж не можемо усе зіскрісти з Інтернету.

В мої ранні роки у WWE я мав один випадок, який довів мені, що моєї приватності більше не існує, і наслідки того могли б бути катастрофічними. Я тоді зламав свою ногу під час матчу з Крістіаном, і носив гіпс. Це був пізній вечір. Я був на ганкові з моєї тодішньою дівчиною. І ми робили те, що й завжди роблять люди, які насолоджуються теплим літнім вечором. І тут хтозна звідки з’являється одягнута в усе чорне якась постать, і починає прогулюватися по ганкові. Я одразу підстрибнув, щоб захистити свою дівчину і він приклав зброю прямо до мого лоба. Ви можете подумати, що може це просто випадковий збіг. Ні, це не було так – тому що він назвав моє ім’я. Він одразу мені сказав, що хоче грошей. Я тільки-но купив новий автомобіль і запропонував йому його замість грошей. Він сказав, що це йому не треба, і як тільки-но він повернувся, щоб йти геть, то додав ще пару слів, що знищили хоч якісь рештки того, що я називав власною безпекою. Він націлив на мене зброю, поки спускався донизу сходами з ганку і сказав в цей час: «Мейвен. Я дістану тебе будь-якої миті, коли захочу.» Це прямо відлунало в мені. Це все ще повертає мене в той день. Після тієї ночі я ніколи не спав аж до світанку в тому будинкові і ніколи не виходив з автомобіля і не сідав у нього без пістолета у своїй руці. Моя життя, моя безпека, безпека моєї дівчини, її життя були в чиїсь інших руках. І це точно одно з того, що ніколи не трапилося би як би я не став реслером у WWE.

Третій поганий наслідок того, що ви стали реслером у ЦЦУ, це стрес. Ніколи не було більш стресового часу у моєму житті, ніж коли я був у прямому етерові, тиждень за тижнем. Коли ви на Горила-позишен( місце одразу біля куліс, щоб вийти до публіки, названо на честь Горила Мансур, який за звичай завжди стояв там на протязі всього шоу за однією з версій -п.п.), і ви готуєтеся вийти до публіки, і нарешті проходите ці лаштунки…. Ви будете мати справу не лише з тисячами людей, що прийшли на шоу, але й мільйонами, що дивляться вас по телевізору, а ще з Вінсентом Макменом, що також спостерігає за вами, разом з Патом Петерсеном и Джеральдом Бріско, і агентом чи продюсером, що склали ваш матч докупи час від часу, критикуючи вас… Але і з тим, що ви також знаєте, що кожен раз мусите виступати на своєму найкращому рівні. Це суцільний стрес просто розуміти це. Ви будете розуміти, що чиїсь статки, чиїсь сподівання, чиїсь здоров’я і безпека будуть перебувати в ваших руках. Я ніколи не виходив туди з бажанням нашкодити хоч кому-небудь там, і, Джин, я дуже шкодую про своє передпліччя, яким потрапив у твоє обличчя. Хоча і можу сказати на своє виправдання, що так ти став виглядати на ринзі краще. Це такий тягар, розуміти, що ти можеш зашкодити комусь, і завдати дійсно серйозної шкоди будь яким рухом, який не відпрацьований належним чином. Чийсь добробут може бути пошкодженим через це, і через це їх здатність подбати про сім’ю може бути пошкоджено.

Ще один стрес, який з цім приходить, це стрес від пошуків свого місця. Це займає купу часу, тиждень за тижнем. Найважливіше, берегти свою репутацію. Я пам’ятаю, ми приземлялися в купу різних містечок, після довгої подорожі, де рейс був затриманий чи взагалі скасований, і я мав дочекатися чи сісти на інший, через що міг дістатися місця призначення опівночі. І ви можете покласти на це кожен свій долар – о першій я уже був у якомусь спортзалові. Чому? Тому що це моя робота і ще я намагався виглядати якнайкраще для свого виступу. Тому що хвилюватися ще й за те, що після подорожі моє тіло надто сильно могло змінитися – це мені точно було не потрібно.

Був один випадок, коли це мене дістало. Я мав матч з Крістофером Новінськи, і це було Monday Night Raw. Зазвичай, наступного тижня я мав виступати на живих шоу ( Live Events) щоп’ятниці, суботи та неділі. Того тижня ми не мали робити щось додатково, жодних живих шоу, тож був цілий тиждень до наступного Monday Night Raw. Отримати три додаткові вихідні на тиждень – це реально могло змінити все. Ми мали на ринзі шість хвилин. І, на мою думку, я десь налажав. Я робив свої рухи, і мабуть думками був десь у своїй збільшеній відпустці, і аж не міг дочекатися цього, уявляючи як проведу цей час вдома. Як тільки-но я пройшов за лаштунки, як гадаєте, хто привітався зі мною? Вінс МакМен! Він сказав, що під час моєї відпустки я маю вирішити, чи мені потрібна кар’єра і де це має бути, тому що оцей матч, що бачила публіка – це не те, що я маю їм показувати і не те, для чого він тут стирчить. То ж ця ситуація, ця моя найбажаніша, очікувана, збільшена відпустка перетворилася на найстресовіший час у моєму житті. Але даю слово, коли я повернувся з неї, моє відношення змінилося. Я щоразу переконувався, буде це незначний матч на шоу на зразок Heat чи Velocity(шоу де WWE роблять трай-аути для виконавців - п.п.), чи це матч, який відкриває Raw, я викладав в нього все, що мав.

Номер два у цьому переліку… Зникнення життєвих подій. Ми так багато подорожуємо, ми майже повсякчас у дорозі, від 290 до 300 днів, і це за моїм розкладом.. Я навіть не можу уявити, який розклад мають топ зірки, на кшталт Рока, чи Остіна, чи Трунаря. Не маю ані жодної думки, на що схожий їх розклад. Я ніколи не був батьком, але моє серце наче розривалося, коли хлопці аж п’ятами блищали, щоб зробити дзвінок і їх сумом за тими життєвими подіями, що промайнули мимо них. Якщо ви пропустили перші кроки вашої дитини - знаєте що? Вона ніколи не зробить це у другий раз. Коли ви пропустили день народження – так, вони можуть сказати, що не переймайся, нічого такого – но глибоко всередині це їх хвилює. Вони можуть чекати цього. Особисто для мене це останні три роки життя моєї мами… А я був у дорозі. Вона багато разів потребувала мене, коли мусила йти до лікарів. Були може часи коли я просто потрібен був рядом, а я там не був. Звичайно, вона бачила, що її син живе своєю мрією. Але зараз вона вже пішла. І я ніколи не поверну ці часи назад.

І що стоїть першим у моєму переліку наслідків – це щоденна боротьба з болем і щоденний догляд за здоров’ям. Я казав в одному відео. Те, що я не доживу до 65, це дуже ймовірно. Повірте мені. Я сподіваюся, доживу. Сподіваюсь, зможу. Я бачу, що хочу робити після 65. Але я знаю, що я робив з своїм тілом у мої 20. Я знаю, як я пошкоджений всередині. Я вже казав ще в одному відео, я сиджу прямо зараз з трьома дисковими грижами у хребті, я можу отримати травму шиї будь якої миті наступного тижня. Кожен мій ранок я не просто пробуджуюся від болю, я повністю нею охоплений. І протягом усього дня… Якщо я сів не так, якщо сиджу довго в якійсь позі, навіть якщо я просто лежу в одній позі надто довго – наступного ж дня я все це відчую. Я був змушений навіть встановити будильника на середину ночі, тому що я міцно сплю, але я не можу дозволити собі спати на одній стороні всю ніч.. То ж я прокидаюся по ньому і перегортаюся на іншу сторону, просто щоб перекласти вагу і тяжіння від неї на іншу сторону.

Пам’ятаю, якось за лаштунками, не можу підібрати іншого слова, старигані – я можу це сказати, бо я тепер один з них, хех, і я дивився на них, коли вони кульгали, чи коли розповідали, як сильно вони травмовані, і думав що я ніколи таким не стану. Не може такого бути, що стану таким як вони. Просто пострибаю і буду себе чудово почувати… Як деякі хлопці можуть це робити у свої 50 чи 60 років… Буд повністю чесним, гадки не маю, як цього можна досягнути. Я дивився на таких, як Хок Хоган, у якого вся спина у залізній клітці, кому потрібно було перезібрати заново усю свою спину. Я не знаю взагалі, не можу уявити, як він підводиться вранці. Моя спина пом’ята трохи, але це і близько не так, як у нього. Як я дізнався, що мою спину пошкоджено назавжди? Це було десь у 2017. Був уїк-енд, і це відчулося як удар в обличчя. Я не міг поворухнутися від буквально викручуючого мене болю. Я буквально впав на коліна, головою прямо в землю. І це було єдиним шляхом отримати хоча б крапельку послаблення цього болю увесь уїк-енд.

Частково дякуючи розтяжці та йозі( дякую, DDP!), та тому що я вивчив деякі техніки, опанував деякі вправи, я зміг дістатися до стану, де можна було вести хоч якусь подобу звичайного життя. Мені довелося жити з прийняттям того факту, що біль назавжди залишиться зі мною, ще й з непоганим шансом на те, що я вкоротив собі віку.

Але реслінг того вартує. Реслінг, як я і казав, це моє справжнє кохання на все життя. Єдина річ, яку я робив і був справді щасливий. Трохи сумно бачити, куди все це пішло, але це нагадує мені кожен день, яка то крутизна. Навіть з усіма цими наслідками!