Правда про те, як стати та бути реслером WWE(Мейвен Хуффман)

Привіт, хлопці, моє ім`я Мейвен Хуффман і з 2001 по 2005 рік я мав найкрутішу роботу в світі. Я був реслером WWE.
Вирушаймо у подорож і я вам розповім переваги та недоліки, найгарніше і найпоганіше, часом щось веселе і взагалі, а як це - бути у всесвіті професійного реслінгу, такому як WWE?

Я провів 4 найкрутіших роки мого життя, працюючи у WWE. Не кажу, що все там було добре, безперечно, там були погані речі і я сам зіткнувся з отими демонами особистого життя, які ніколи вас не зачіпляють, якщо ви не у цьому бізнесі. Але коли я озираюсь на оці свої роки у WWE, я відчуваю лише велику прихильність до того свого минулого.

Я виріс у Вірджинії, у маленькому містечкові, і я дивився реслінг кожного тижня по суботах та неділях. Мій тато зазвичай ставав навколішки, ми обладнували вдома ринг і я боровся з ним. То ж моя любов до реслінгу з’явилася змалечку.

Після того, як я отримав освіту влаштувався працювати вчителем шостого класу і переїхав до Портленду, штат Орегон, з одним приятелем з коледжу.
Однієї ночі ми з ним дивилися Monday Midnight Raw і Джим Росс пробубнів у мікрофон:
- Ви маєте думку стати реслером?
І я такий: «Так, маю»,
І тоді вони запропонували шоу «Tough Enough»... Це був перший раз, коли вони пропонували щось подібне. Це був 2001 рік, коли бум від реаліті-шоу був ще маленьким и лише набирав обертів.

Я взагалі не вважав, що в мене є хоч якійсь шанс, що оберуть мене, але зробив відео, скоріше жартома, та надіслав його. Через кілька тижнів я отримав дзвінок прямо до класу, і вони запросили мене до Нью-Йорку, на прослуховування. Після навчання для цього шоу, я майже одразу, десь за тиждень, опинився у Стамфорді, Коннектикут, на зйомках шоу «Tough Enough».

«Tough Enough» це дев’ять найжорсткіших тижнів мого життя. Коли мене питають, на що це було схоже, я завжди кажу, що це було як у тренувальному таборі для солдат. Під самий кінець шоу коли нас лишилося п’ять суперників, вони відіслали нас знову тренуватися перед самим фіналом шоу.

Я все ще пам'ятаю той момент, коли вони оголосили моє ім’я як переможця, і я зрозумів –за цю секунду моє життя змінилося, і більше воно ніколи не буде таким, яким було до цього. І воно дійсно вже було іншим з цього дня, неважливо, на добре чи погане. Це дало мені пендель у певному напрямку, то ж, якби я не виграв те шоу, моє життя повернуло б у зовсім інший бік.

Після перемоги мене відправили на підготовчий майданчик, HWA, «Heatrland Wrestling Assosiation», в Цинциннати, Огайо. Бути у підготовчій програмі це як грати в регіональній лізі бейсболу. Це місце, куди WWE відправляють таланти, щоб загострити їх навики не лише у ринзі, але й навчити їх як скорочувати промо, коротше, навчити як взагалі стати професіоналом цієї справи.

Я був у підготовці десь чотири-п’ять місяців, перш я отримав свою найбільшу здобич у реслерський кар’єрі. Мене щось запитали про мою попередню тижневу рутину і потім видали: «Ти їдеш до Атланти на Королівську Битву!»

Я поїхав туди, дістався Атланти, і Шейн МакМен одразу покликав мене на ринг, де стояли він та Трунар, і повідомив мені, що я викину з рингу Трунаря цієї ночі.
Трунар подивився на мене, вибачте, не пам’ятаю дослівно що сказав, але щось на зразок:
«Ви що, жартуєте з мене?»

Я потім дізнався, що цього б не сталося, якби не він. Він мав дати добро не це, і він це зробив, і таким чином він дав мені мою кар’єру. То ж я назавжди в боргу перед Трунарем за його довіру та його щедру особистість, то ж, велике тобі дякую, Марк.

Будучи вже в дорозі діючим реслером, тиждень за тижнем, це добре і водночас погано.
Найкраще, це оті моменти як з життя рок-зірки, маю на увазі, коли в в новому місті, і там кожен раз є люди, які знають твоє ім’я, це дуже круте відчуття, розумієш, вони цінують твої зусилля, не лише те що ти робиш, але й те, ким ти є. чи того, ким ти, як вони думають, ти є.

Але разом з тим ти отримуєш і погане. Це важко, бути далеко від свого рідного дому, це дуже важко, ніколи не бувати вдома, і цілими днями думати, коли я вже потраплю додому на три дні у свою чергу…. Це дуже втомлює, це накопичується в тобі, і є багатьох таких хлопцях, особливо тих, в кого є сім’я. Ви не буваєте на днях народження, не отримаєте сімейних вражень, не пограєте в м’яча, не побачите танцювальних вечорів, пропустите шкільні змагання, свята, річниці, усі оті речі що є дуже важливими і багато важать для сім’ї, то ж це безперечно важко.

Інша річ, яка вас очікує на цій дорозі, це дуже легко стати жертвою демонів цієї дороги. Дуже легко знайти себе після виступу на шоу у барі,чи, наприклад, ви завершили матч і хтось з а кулісами стоїть з пригоршнею пігулок, і ти розумієш, шо ці пігулки не лише здатні вгамувати біль у твоїй спині, але й покладуть посмішку на твоє обличчя, і ти будеш мати захоплюючу ніч. Чувак, це дуже, дуже, дуже легко стати жертвою цього.

Я став такою жертвою наприкінці. Я цього не приховую. що в мене є ці демони, врешті решт, ми самі відповідальні за своє життя та вчинки. Не збираюсь звинувачувати реслінг чи будь кого за це. Я чоловік, я відповідаю за свою вчинки, але, якщо б не цей бізнес, можливо я б ніколи не зустрівся з цими демонами. Ніколи б не було людей, волаючих з люті на мене тому що вони розуміли, ким я був.

Але поряд з цім було багато гарного, що прийшло до мене з реслінгу. Навіть в ці дні, розумієш, коли я бачу дитину, чи когось хто отримує задоволення від тої роботи, яку я робив, чи коли хтось підходить до мене. просить автограф, я як раз робив це два тижні тому… Я знаю хлопця, який зараз у реслінгу і він мені каже, що він у реслінгу саме через мене, він дивився мене в «Tough Enough». Трохи прикро відчувати, що я зробив у свій час трохи по-іншому.

Я дуже переймався за те, що моя кар’єра буле лише мідкардерською. Я ніколи не був суперзіркою, ніколи не був мейн-івентером. Я був у мейн-івентах, але я ніколи не був отим Хлопцем. Зараз я в нормі з цім. Звісно, я хотів би мати це, але розумієш. Важко жити та жалкувати.

Це ще одна темна сторона, яка приходить з цім бізнесом. Часто люди вважають що знають тебе коли… Коли вони насправді не знають тебе. Кілька років тому, якась жінка підійшла до мене і сказала що я є батьком її п’ятирічного сина. Я ніколи не зустрічав цієї жінки раніше. Той факт, що я мав розібратися з цім, прибрати її з дороги та заплатити за генетичний доказ, що я не батьком цієї дитини це щось таке… щось таке… Ну точно непозитивне, хех.

Пам’ятаю, перед Wrestlemania 18, який я був наляканий. Я за лаштунками, я так нервую, ходжу туди-сюди весь час, і Рок бачить мене. Гадаю,я взагалі залишився в цьому бізнесі через нього. Він бачить, я нервую. Він помічає, і я можу це сказати, він помітив, що для мене це найважливіший матч мого життя до цього моменту. Він зауважає, що у мене проблеми із головою, і кличе мене до себе.
«Мейв! Йди-но сюди!»
і я такий думаю,
«Ага,зараз будуть якісь мудрі речі. Він знає як це, він був у мільйонах матчів,він дасть мені щось, що спрацює.»
І він дивиться на мене і каже.
«Мейвен! Насправді ніхто не очікує від тебе чогось великого! Тож просто йди туди і зроби найкраще, що ти можеш!»
І я такий “Що?!!...”
Але це було саме те, що мені потрібно було в той час щоб заспокоїтися
І він з дуже поважним виглядом підморгнув мені, наче кажучи "Йди і просто роби, що робиш", і я був дуже, дуже вдячний за це.

В мене все ще бігають мурахи і я все ще під враженням, що ще можу бути частиною реслінг шоу. Зараз воно маленьке, невелике, все одно буду це влаштовувати, доки можу. Мені вже 46, і скоро прийде день, знаю, коли ніхто вже не захоче заплатити гроші, щоб побачити мене, і ніхто не захоче заплатити гроші, щоб найняти мене, то ж що я збираюся робити - це насолоджуватися тим часом, що в мене ще є.

Зараз я гадаю, що все, що робиш на світі має свої переваги та недоліки. Якщо буду мати можливість, зроблю все ще раз, від щирого серця. Тому що з усіма жалкуваннями що я маю, я все ще маю можливість робити такі речі, як викликати посмішку на людських обличчях!